Куренівська трагедія

Через 40 років після неї письменники застерігають

Любов НЕЧИПОРЕНКО 
"Хрещатик" 

Березневий сель 1961-го на Куренівці в Києві й досі залишається білою плямою в історії міста. Одна з київських вулиць - бульвар Давидова - донині носить ім'я головного винуватця катастрофи, колишнього голови виконкому Київської міськради. Саме до нього приходили на прийом люди: за місяць, за тиждень і навіть за три дні попереджали про небезпеку. Однак Олексій Давидов називав "ходаків" панікерами, виганяв за двері і про лихо киян не попередив. Хоча людей з небезпечного місця ще можна було відселити... 
Нині дехто з жителів нашого міста - тридцяти-, сорокарічні - вважають Куренівську трагедію 13 березня 1961 року... вигадкою. А підлітки взагалі нічого не чули про цю катастрофу. Саме про це з гіркотою говорили на вчорашній прес-конференції у Національній Спілці письменників України. Відбулася вона напередодні вечора пам'яті 40-річчя Куренівської трагедії - "Чорний яр". Організатори цих заходів - письменники Тимур Литовченко та Василь Кредо. Вони упевнені: забути про цю страшну подію ми не маємо права! 
Куренівська трагедія - не єдине лихо, яке спіткало Київ у минулому сторіччі. Страхіття, частина з яких територіально пов'язана із Бабиним Яром, повторюються періодично: мінімум раз на двадцять років. Ніби якась містика: за цей час підростає нове покоління киян. Так вважає письменник-фантаст Тимур Литовченко. Ця трагічна закономірність досліджується у його романі "До комунізму залишилося років п'ятнадцять-двадцять"... 
Об'єктів же, що загрожують життю людей, достатньо у нашому місті й довкола. Дніпровський гідрокаскад, склад боєприпасів у селищі Коцюбинське, об'єкт "Укриття"... Мінами уповільненої дії назвав їх на прес-конференції письменник Василь Кредо (саме він очолює Міжнародну групу незалежних спеціалістів з питань прогнозування наслідків катастроф і надзвичайних ситуацій). Де ж вихід? Насамперед, на думку письменників, слід зосередити увагу, кошти, як міські, так і державні, на потенційно небезпечних об'єктах довкола столиці. І не планувати нового будівництва на кістках Бабиного Яру. Адже саме це стало передумовою трагедії навесні 1961-го.