Чутки про катастрофічний стан греблі Київської ГЕС не справдились

Останнім часом киянами знову активно поширюються чутки щодо «проблеми Київського моря» — тобто водосховища Київської ГЕС. Подейкують, гребля Київського моря на межі катастрофи. Кажуть, що варто закласти під греблю кілограм толу — і всю нижню частину Києва — Поділ, Оболонь, Троєщину — змиє хвилею заввишки шість метрів. Наскільки серйозними є проблеми Київського водосховища, редакція попросила прокоментувати кандидата технічних наук, голову Комітету порятунку Дніпра та малих рік В. МАКСИМЧУКА: 

— За радянських часів у водогосподарській галузі наробили багато фатальних дурниць. Зокрема, важко назвати розумним спорудження гігантського водосховища вище за течією над Києвом — хоча 1986 року саме воно Київ і врятувало. Мене важко назвати прибічником радянських водогосподарських проектів — іще років дванадцять тому я багато виступав у пресі проти планів каналу «Дунай–Дніпро» та інших ризикованих починань тодішнього Мінводогоспу. Тим часом мушу сказати: розмови про можливий прорив греблі Київського моря виглядають несерйозно. У наш доволі непевний час люди ладні вірити у що завгодно. Причому амплітуда, так би мовити, масштабності чуток величезна: від вибуху реактора в Інституті ядерних досліджень до сповзання третини Дніпропетровська у Дніпро. Це не дивно: коли люди бідують, їхня свідомість готова до того, що завтра буде ще одне лихо...

Однак попри всі часом цілком недолугі політичні рішення старого СРСР, пов’язані з водним господарством, технологія спорудження об’єктів була доволі високою. І коли наприкінці 50-х років проектувалося Київське водосховище та гребля Київської ГЕС, був застосований підхід, який нині називають системним — тобто враховувалися всі аспекти, необхідні для того, аби створений людьми складний технологічний комплекс, яким є Київська ГЕС, гребля й водосховище, вписався в існуючу природну систему. Греблю Київського водосховища було спроектовано і споруджено з розрахунком можливості виникнення різних ситуацій: не тільки нормальні умови експлуатації, але й так звані надзвичайно катастрофічні.

— Тобто?

— Це коли повінь дуже висока, така, яка трапляється приблизно один раз на сто років. За останні сто шістдесят років найкатастрофічнішою була повінь 1931-го. Того року глибина води на Контрактовій площі сягала метра, люди їздили там човнами.

— Власне, Поділ протягом історії Києва затоплювало багато разів. Чи не повториться та ж сама історія з новими масивами?

— І під час спорудження водосховища, і коли намивали землю під нові масиви, було створено системи гребель, які покликані захистити ці райони в разі повені, і вже не раз захищали.

— Від повеней — так. Проте зараз дуже модною у чутках стала тема диверсії: на ЧАЕС, на Київському водосховищі...

— Греблю споруджували в часи, коли до можливої війни ставились навіть надміру серйозно. У проекті були закладені можливості не те що диверсії, але справжніх бойових дій. За вимогами безпеки гребінь споруди мусив бути не вужчим за п’ятдесят метрів. Я не кажу про атомний удар чи масоване бомбардування, але навіть важка фугасна бомба не може зруйнувати греблю. До речі, під час війни відступаючі радянські війська підірвали Дніпрогес величезною кількістю вибухівки. Та мети досягнуто не було, гребля фактично лишилася ціла.

— То, виходить, можна не хвилюватися?

— Ні, я б так не сказав. На жаль, дуже часто люди приділяють надмірну увагу перебільшеним або й цілком міфічним чуткам, тим часом не зважаючи на реальну загрозу. По-перше, коли споруджувалася гребля, передбачалося, що в разі повені вода буде розтікатися по широкій заплаві. Однак тепер там — нові масиви, нехай і підняті та укріплені намитим грунтом. Звичайно, повінь така мусить бути катастрофічною, і ризик її теоретично існує.

За умов глобального потепління міняється і наш клімат. Таким чином збільшується і загроза виникнення тих самих катастрофічних повеней, які раніше вважалися маловірогідними. І найнебезпечніше: Київське водосховище після Чорнобильської катастрофи фактично перетворилося на гігантське рідке сховище радіонуклідів. Мільйони тонн радіоактивного намулу — загроза для Києва багато серйозніша, ніж міфологічні диверсанти на греблі.

— А взагалі, чи варто було споруджувати гігантське водосховище над Києвом?

— Ви ж знаєте, за радянських часів подібні рішення приймали не вчені. Я пригадую історію, котра передувала спорудженню Чорнобильської АЕС. Я тоді був директором Інституту комплексного використання водних ресурсів. І як багато моїх колег-фахівців, був запрошений до Академії Наук на обговорення проекту розміщення АЕС поблизу Чорнобиля. Багато з нас висловлювалися проти — я, наприклад, аргументував свою незгоду багаторічними даними, які показували: вітри в цьому регіоні переважно дмуть у напрямку Києва. У колег було багато інших вельми серйозних аргументів проти. І що ж? Наступного дня керівники Академії побували в «сірій хаті», де на них цитьнули і порадили не говорити зайвого. Так було й, на жаль, так буває і сьогодні. У «сірої хати» інший господар, але система, де влада командує наукою, на жаль, зберігається.

Інтерв’ю підготував Андрій ГЛАЗОВИЙ 

ФОТО ВАЛЕРІЯ МІЛОСЕРДОВА / «День»ПРО МОЖЛИВИЙ ПРОРИВ ГОВОРИТИ НЕСЕРЙОЗНО...