І ПОСМІХНУТЬСЯ НЕНАРОДЖЕНІ...

Колись на сакральних берегах Дніпра - енергетичного хребта України - лежало козацьке село Вереміївка - одне з осердь українства і українського духу. Дніпровські береги - місце формування української цивілізації. Саме звідси ми починалися, саме тут зароджувався егрегор українського народу. Тут - наша праколиска. Тут - поклади нашої сили і духа. Тут впродовж віків запліднювалася наша слава.

Переконаний, що затоплення прадавніх берегів Дніпра низкою водосховищ-морів мало зовсім інші мотивації, ніж виголошувалися. Назовні керувалися бажанням напоїти Україну Дніпровою водою, насправді хотіли втопити... 

Після воєн на винищення, насильних переселень у сибіри та апокаліптичних голодоморів Україна продовжувала жити. Тому втоплення центру української цивілізації, нашої праколиски виглядало як останній акт української трагедії...

А ми ще дивуємося низькій енергетиці українців останніх поколінь, які загубили здатність до конкуренції. А де ж їй взятися, коли ми відірвані від прадавнього джерела енергії нашої нації?! 

Так і бачу за спиною інженерів зловісного проекту хитрий писок підступного історичного ворога. Ворога внутрішнього, який з давніх-давен плекає мрію зайняти наші землі і побудувати на них Новий Єрусалим... 

Нині на дні Київського моря, Канівського, Каховського та Кременчуцького водосховищ - тисячі прадавніх городищ та козацьких сіл, які за планами претендентів на наші землі вже не вилонять захисників українського буття. 

А скіфські кургани? А козацькі могили? Де вони? Як все ж поговорити з ними, як послухати їхню тиху сповідь і пісню про переможні походи? 

Побувавши на великодні свята 2000 р. у новій Вереміївці, звернув увагу, що всіх, хто народився у старій Вереміївці, втопленій у рік мого народження, тягне туди, як магнетом. Вереміячка Ганна Григорівна Бреус, махнувши рукою в бік Кременчуцького моря, так і сказала: “Всіх туди тягне”. Цей інстинктивний зв’язок зі святощами - хай і до кінця не усвідомленими - дає надію і вселяє оптимізм. Всі, з ким я говорив, висловлювали переконання, що рано чи пізно гниле море відступить. Підступні маги окультизму наших історичних ворогів обов’язково рватимуть на собі волосся, а люди повернуться на сакральні схили Дніпра-Борисфена. І стануть козаками. І знову постануть козацькі села, напоєні енергетикою бурхливого Дніпра. І заговорять могили отаманів та гетьманів, і посміхнуться ненароджені. Пасіонарні ж покоління живих знову засіватимуть зорями небо. І ми усвідомимо нарешті Чумацький шлях, як шлях українців в небо - нашу праБатьківщину.